У грудні 2021 року виноробна компанія SHABO відзначила свій 18-й день народження. За ці роки її продукція підкорила не лише Україну, а й світ – від Японії до Бразилії. Яким був шлях SHABO до успіху, а точніше про успіх українських вин, які підкорюють світ, нам розповів СЕО компанії Гіоргі Іукурідзе.

З перших уст ми дізнались, як SHABO руйнує стереотипи про українське вино, популяризує його на міжнародному ринку, плекає стародавні традиції й запроваджує найновіші технології.

Пане Гіоргі, розпочнімо з найдивовижнішого. Як так вийшло, що грузинська сім’я почала виробляти українське вино?

Наша сім’я вже понад 40 років живе в Україні. Чому ми вирішили зайнятися тут виноробством? Причина очевидна: грузини мають особливе чуття вина. І, щиро кажучи, нам було незрозуміло, чому український продукт настільки недооцінюють.

Ми поставили собі за мету довести, що Україна – виноробна держава і на її землях можна створювати Великі вина. Створювати вина, якими б пишалися українці. Минув час – і SHABO першою з українських виноробних компаній представила свою продукцію й на Vinexpo в Бордо, і на ProWein у Дюссельдорфі.

Успіх виноробства – це сума багатьох складників теруару: географічного положення, близькості до води, кількості сонячних днів та опадів, складу ґрунту. Виноградники SHABO ростуть у неймовірному теруарі. Він тут справді унікальний. Недарма тут виробляли вино ще 2 500 років тому!

А виноробство взагалі прибуткова справа?

Скажу прямо: виноробство не для тих, хто просто прагне багато заробляти. Треба любити цю справу. Адже виготовляти вино вкрай складно: результат залежить від багатьох чинників, на які ви не можете вплинути.

За останні три роки SHABO втратила на вині 10 мільйонів доларів. Навіщо ж компанія ним займається? Чи не простіше й вигідніше виготовляти коньяк?

Справді, простіше. (Усміхається.) Але створення вина – це не просто мрія. Нам важливо розкривати глибину цього продукту, його культуру, історію тощо. І робити це для всіх поціновувачів вина, і тих, хто нічого не знає про нього. Так, для нас це був усвідомлений крок – створювати якісні вина і робити їх максимально доступними за вартістю, щоб кожен українець за демократичну ціну міг спробувати якісне вино.

Філософія SHABO й нашої сім’ї – виготовляти з винограду повний асортимент продукції.

Виробництво коньяку ми запустили у 2008 – 2009 роках і зчинили на ринку справжній фурор. За два роки наша компанія, яка доти не виготовляла ані коньяк, ані бренді, стала лідером галузі. А сьогодні кожна третя пляшка коньяку, що продається в Україні, це – SHABO.

Коньяк допомагає нам реінвестувати у вино – і в “тихе”, і в ігристе.

Усю продукцію ми виготовляємо виключно зі свого винограду. Стежимо за його якістю, дуже багато інвестуємо в виноградники, співпрацюємо з міжнародними експертами та консультантами світового рівня компанії Derenoncourt, працюємо з кращим обладнанням тощо. Через це собівартість вина виходить дуже високою. Отже, продукція є нерентабельною.

Чому ми вдаємося до такого некомерційного ходу? Бо хочемо, щоб українці мали змогу насолоджуватися якісним національним продуктом у будь-якому ціновому діапазоні. Саме тому ми три роки свідомо робили акцент на базовому сегменті – винах вартістю близько 100 гривень за пляшку.

Цікаво, які винні позиції у вашому асортименті – найдорожчі?

Найдорожче вино в нашому портфелі коштує близько 1000 гривень. Але є в нас і особливий проєкт – Великі вина України. Це мрія мого батька Важи Іукурідзе, який від самого заснування компанії SHABO працював над цим.

Що таке Велике вино? Це – вино, що з роками еволюціонує. На світовому ринку його частка становить усього 5%. А 95% – це вина, що купують, щоб одразу спожити. При правильному зберіганні вони з часом, звісно, не псуються, але й не розвиваються. А Велике вино створюється в “гарний”, “великий” рік, коли збіглися всі умови для дозрівання винограду надзвичайної якості. Вино з такого винограду виготовляють для тривалої витримки. З кожним роком воно лише кращає, а отже, дорожчає.

Завдяки величезній роботі, ретельному плануванню, аналізу ґрунту, добору ділянок під кожен сорт, роботі з консультантами французької компанії Derenoncourt (це одна з найвідоміших організацій винного світу), проєкт Великих вин існує з дня заснування SHABO. І мені приємно повідомити, що 17 грудня, на 18-річчя компанії, ми офіційно представили перший тизер колекції вин тривалої витримки! Називається вона “Vaja” – Iukuridze Family Wine Heritage.

Це – суперексклюзивна колекція, яка ще ніколи не була представлена світові й ніколи не була в продажу. Також буде запущено проєкт щодо можливості придбання своєї wine cell просто на виноробні для зберігання вина. Зі свого боку ми гарантуємо якість зберігання під пильним контролем найкращих фахівців, сервіс і доставку до будь-якої точки України наступного дня після замовлення.

Чому колекція називається фамільною? Бо це і про найвеличніші цінності (родинні), в які ми віримо найбільше, і про мрію нашої сім’ї, і про додаткову можливість для інших шанувальників вина. Майже кожен поціновувач хотів би виготовляти своє, сімейне вино, але не в кожного є своя виноробня. Для таких клієнтів ми запрошуємо дизайнера та спеціаліста з геральдики, які розробляють фамільний герб і дизайн етикеток.

Українці споживають загалом мало вина. Для цього потрібна якась особлива нагода. А що показує ваш аналіз ринку?

За нашими спостереженнями, продаж неміцного алкоголю зростає. Узагалі весь ринок реструктуризується. Якщо 10 років тому понад 70% вина споживали жінки, то сьогодні чоловіки купують вино так само охоче.

З активним розвитком української HoReCA (ресторанної сфери) змінюється також культура споживання вина. Стає звичним брати на аперитив келих ігристого, під салат – хороше Шардоне, під стейк – гарне Сапераві чи Каберне, на дигестив – Айсвайн, Піно-де-Шарант або хороше десертне вино, приміром, Мускат Оттонель. Мистецтво еногастрономії (поєднання страв з алкогольними напоями) та загалом фудпейрингу (комбінування смаків та запахів) набуває в Україні дедалі більшої популярності. Одна й та сама страва з різними винами розкривається по-різному. Український споживач навчається це розуміти. Тому споживання вина зростає.

Для порівняння: скільки коньяку та вина ви продаєте на рік?

Із коньяком ми працюємо в сегменті масмаркету давно. Продаємо до 20 мільйонів пляшок на рік. Вина (“тихого” та ігристого) – до 5 мільйонів.

І на яку суму SHABO поповнює завдяки цим продажам держбюджет?

У середньому – на пів мільярда гривень щороку. Саме через це нас уже восьмий рік відзначають як найкращого платника податків галузі.

Існує стереотип, що якісного українського вина в принципі не буває. Це, звісно, не так. Та якщо українець готовий витратити 200 – 300 гривень за пляшку вина, то, радше за все, він обере не вітчизняне. Як ви боретеся з цим прикрим упередженням?

Реабілітація українського вина в очах споживачів – це величезний блок роботи. І на голому ентузіазмі виноробам із ним не впоратися. Тут потрібна серйозна державна підтримка. Приміром, над популяризацією Грузії як виноробної країни працюють винні агентства – з маркетинговими бюджетами, з чітким позиціонуванням, з державними представниками на міжнародних ринках, з допомогою в експорті, з локальними та міжнародними івентами… По суті, це таке собі “міністерство виноробства”.

SHABO першою серед українських виноробних компаній почала брати участь у таких масштабних та авторитетних міжнародних винних конкурсах як Decanter, Mundus Vini, Effervescents du Monde тощо.

По-перше, так ми отримуємо об’єктивну оцінку своєї роботи, розуміння того, чи в правильному напрямку ми рухаємося. По-друге, визнання бренду за кордоном підвищує його авторитет і на батьківщині. По-третє, міжнародне визнання відкриває можливості для експорту. Сьогодні продукцію SHABO купують в 20 країнах – від Японії до Бразилії.

Мало хто знає, що українські вина мають давню історію. У ХІХ – на початку ХХ століття їх визнавали одними з найкращих в Європі. Та за Радянського Союзу досягнення виноробів Причорномор’я канули в Лету…

Розкажу вам унікальну історію швейцарських переселенців. 1822 року Луї Тардан із родиною подолав дві з половиною тисячі кілометрів, щоб дістатися селища Аша-Абаг на березі Дністровського лиману. З часом тут утворилася ціла виноробна колонія. Перша та єдина швейцарська виноробна колонія. Настільки переселенців вразила ця місцевість. Її засновник вважав тутешні землі раєм для винарства. І заснували тут виноробну культуру – почали створювати якісні вина. На жаль, після революції більшість виноробів Шабо (так швейцарці перейменували Аша-Абаг) мусила повернутися на батьківщину предків.

Змінилися пріоритети – з якості на кількість. Так, в СРСР були сильні виноробні, зокрема в Грузії та Криму, з ексклюзивними винами. Але в іншій своїй більшості – якість масової продукції кульгала на обидві ноги. Непоправної шкоди радянському виноробству завдав “сухий закон”. У підсумку наше підприємство в 1990-х дійшло до повної розрухи й уже не виробляло власного вина, а лише продавало виноматеріал іншим підприємствам. Тож 2003 року нам довелося розпочати все з чистого аркуша.

Від радянських часів у багатьох українців залишилася звичка купувати здебільшого солодкі чи напівсолодкі вина. Адже зробити якісне, смачне сухе вино складно, а цукор та градуси “маскують” усі недоліки. Чи змінилися смакові вподобання вітчизняного покупця?

Так, однозначно! Сьогодні в тренді – якість. Дедалі більшої популярності набирають винні курси, винні бари. Якщо 2003 року на десертну та напівсолодку продукцію припадало 97% продажів в Україні, то тепер споживання сухих вин перевищує 25% і далі росте. Але зауважу: у правильних десертних вин також багата смакова палітра.

За останні 10 – 15 років у нас з’явилося багато нових класних продуктів, брендів, стартапів, які вже підкорюють світ. Українське вино також може стати конкурентоспроможним продуктом.

Отже, ситуація вимальовується така. У нас – суперродюча земля. Ми купуємо за мільйони євро найновіші технології. Залучаємо закордонних консультантів, чиї послуги також коштують нівроку. Чого ж бракує чи що заважає українському вину для того, щоб завоювати довіру вдома й авторитет у світі?

Проблема №1 – упереджене ставлення споживача до вітчизняного продукту. І без допомоги ЗМІ, які регулярно розповідатимуть про досягнення українського виноробства (а їх на сьогодні чимало), цю упередженість не подолати.

Проблема №2 – складні умови роботи з ритейлом: полиць для української продукції меншає, а для імпортної – більшає. Знову ж таки без потужних каналів комунікації важко донести до споживача, що вино, за яке він викладає 80 – 100 гривень, у Чилі може коштувати 30 центів, а отже, може поступатися якісному локальному (українському) вину за ті ж 100 грн.

Проблема №3 – недостатня державна підтримка в просуванні української продукції на світовому ринку. Ми маємо нарешті мати і законодавчу підтримку про виноробство. І повторю: потрібна держпрограма з позиціонування нашої країни як виноробної.

Сподіваюся, що після нашої бесіди читачам закортить скуштувати хорошого українського вина. Порадьте, будь ласка, як обрати класний варіант звичайному споживачеві, який не вельми знається на цьому?

Хай це прозвучить банально, але читайте етикетку та контретикетку. Вони розкажуть вам і про сорт, і про рік, і про врожай. Особливо уважно вивчайте дані на пляшках із так званими винними напоями, створення яких радикально відрізняється від класичного/традиційного вина, зробленого з винограду. Такі важливі нюанси даються дрібним шрифтом або на етикетці, або на контретикетці. Не пропускайте їх, щоб покупка вас не розчарувала.

І дуже прошу: не покладайтеся на такі застосунки, як Vivino!

Чому? Багато хто ним користується…

Бо інформація в ньому – необ’єктивна. По суті, Vivino – це винарський Facebook. Скажімо, ви скуштували сухе Каберне-Мерло, тоді як віддаєте перевагу десертним винам. Звісно, вино вам не сподобається й отримає від вас низьку оцінку. Але ж це не означає, що воно низької якості?

Професійно, аргументовано про якість урожаю, особливості сорту, рівень виноробні розповідають, скажімо, Wine Spectator та Wine Advocate. Інформацію, варту довіри, можна знайти також у застосунку Wine Vintages.

А тепер маленькі секрети виноробів. Якщо вирушаєте в гості, але не знаєте, що там подаватимуть, рибу чи м’ясо, – беріть рожеве вино. У ресторані ж вам не раз придасться така проста порада: перш ніж вам наллють вина, понюхайте порожній келих. Найменший натяк на сторонній запах (мила, пилюки абощо) спотворить враження від будь-якого вина – і за долар, і за тисячу. Мені часто доводиться повертати келихи.

Як цікаво… Обов’язково візьмемо на озброєння. А для яких вин потрібен декантер? І взагалі чи справді він потрібен?

Так, потрібен. Адже вино – це живий продукт. Уявіть, що вас розбудили о шостій ранку й просто з ліжка потягли бігти марафон. Звичайно, вам треба прокинутися, потягнутися… Вино також “прокидається” й працює разом із киснем. Декантер допомагає вину активніше взаємодіяти з киснем і швидше розкриватися.

Найчастіше декантують червоні вина більш як п’яти років витримки. Зрідка – білі витримані вина. Виняток із правила – червоне Піно-Нуар: для декантера воно надто делікатне. Тонкі квіткові тони в ароматиці, за які так цінують це вино, при декантуванні швидко вивітрюються.

І наостанок про зберігання та охолодження… Тримати вино в холодильнику – це добре чи ні?

Дуже правильне запитання!

Отже, як зберігати вино. В ідеалі, звичайно, у винному холодильнику, але не в усіх він є. Ігристі вина зберігають при температурі +5…+8ºС. Білі – при +10…12ºС. Червоні – при +15…18ºС. Тобто ігристі вина сміливо тримайте в холодильнику. Білі, у принципі, також: поки ви їх відкриєте та наллєте, вони якраз наберуть 3 – 4 градуси, яких не вистачає до ідеальної температури.

Найчастіше споживачі припускаються помилок щодо червоних вин. Багато хто вважає, що червоні вина треба пити кімнатної температури. Це правило діяло до появи центрального опалення. До ХХ століття середня температура в домівках була +18ºС. Сьогодні ж це +24…+25ºС. А червоне вино має бути охолодженим. У теплому вині ви, крім спирту, нічого не відчуєте. Він переб’є увесь смак та аромат продукту. Тож червоне вино, перш ніж відкрити, обов’язково ставте на пів години до холодильника.

Інтерв’ю із CEO та співзасновником компанії SHABO Гіоргі Іукурідзе: дивіться відео